Друга частина «Дюни» Девіда Вільньова панувала у більшості розмов про кіно протягом перших кількох місяців 2024 року. Епос з двох частин, адаптований за класичним романом Френка Герберта, вважається таким, що відродив жанр наукової фантастики та загалом блокбастерний досвід.
Однак останній фільм Вільньова – це не просто черговий науково-фантастичний блокбастер. Хоча «Дюна» містить багато знайомих візуальних елементів наукової фантастики – міжзоряні подорожі, атомні арсенали та далекі планети, населені прибульцями – її головна сила полягає в тому, що вона розповідає фентезійну історію за межами традиційних кордонів цього жанру.
Зрештою, «Дюна» – це історія аристократичного героя, який, пройшовши низку релігійних випробувань, отримує надприродні здібності, що дозволяють йому повалити лідера феодальної імперії. Аналогічно герцоги, барони та принцеси «Дюни» беруть участь у таємничих традиціях та ритуальних боях на мечах. Фільми Вільньова, вочевидь, є новою класикою епічного фентезі-кінематографа.
Епічне, або високе, фентезі – це піджанр, що характеризується акцентом на масштаб оповіді (як у географічному, так і в часовому плані), детально опрацьованими фантастичними всесвітами та міфічним героєм. Зазвичай це «обраний», який вирушає в подорож, сповнену магії, монстрів та інших створінь.
В епічних фентезі-фільмах зазвичай існує чітке протиставлення добра і зла, на карті доля уявної всесвіту, в якій відбуваються події.
Масштабність епічного фентезі-кінематографа також може перетворюватися на колосальну тривалість фільмів, а видовищне зображення уявних світів і створінь вимагає великих бюджетів, розгалуженої виробничої інфраструктури та передових технологій.
Походження епічного фентезі-кінематографа
Останнім часом етикетка «епічне фентезі» присвоювалась таким фільмам і серіалам, як «Зоряні війни», «Екскалібур», «Володар перснів», «Гра престолів» та франшизі «Аватар». Але його коріння можна простежити на ціле століття назад, до 1924 року, коли у берлінському кінотеатрі Ufa Palast am Zoo відбулася прем’єра фільму Фріца Ланга «Нібелунги».
«Нібелунги» – це двосерійний фільм, знятий за мотивами німецької середньовічної епічної поеми «Пісня про Нібелунгів». Перший фільм – «Зігфрід», а другий – «Помста Кріемгільди» – вийшли з різницею у два місяці, між лютим та квітнем 1924 року. Разом ці два фільми сягають загальної тривалості майже п’яти годин і вважаються важливими віхами німецького кінематографа.
Незважаючи на соціальну та економічну кризу, що настала після поразки Німеччини у Першій світовій війні, німецька кіноіндустрія у 1920-х роках процвітала, оскільки глядачі прагнули втекти від похмурої реальності повоєнного періоду. Багато німецьких фільмів цієї епохи – зокрема «Кабінет доктора Калігарі», «Голем» та «Носферату» – досліджували тему ідентичності та реальності крізь призму фентезі та жахів.
Аналогічно, Ланг та його дружина, сценаристка Тея фон Гарбоу, вважали, що фантастична сага про Нібелунгів, яку популяризувала оперна адаптація Вагнера у XIX столітті, знайде відгук у переможеного народу Веймарської республіки. Адаптуючи одну з найпотужніших ікон німецької культури, Ланг і фон Гарбоу прагнули підбадьорити націю та сприяти національній гордості.
«Нібелунги» починаються з титрів, що присвячують фільм німецькому народу. Невдовзі ми знайомимося із Зігфрідом, ковалем, який живе у лісі. Почувши історії про доброчесну принцесу Кріемгільду, сестру короля Гунтера, він вирішує завоювати її серце.
Зігфрід вирушає в епічну подорож, під час якої вбиває і дракона, і короля карликів, таким чином здобувши скарби та плащ-невидимку. В обмін на дозвіл одружитися з Кріемгільдою він погоджується за допомогою плаща допомогти Гунтеру підступно здобути руку грізної королеви-воїтельки Брунхільди.
Дві пари одружуються, але коли Брунхільда дізнається про обман, вона підбурює Гунтера та його лихого васала Хагена на змову з метою вбивства Зігфріда. У другому фільмі Кріемгільда клянеться помститися за вбивство Зігфріда, убивши Хагена, якого захищає Гунтер.
Для здійснення своїх планів Кріемгільда виходить заміж за Ецеля, короля гуннів, і переконує його напасти на Хагена. Фільм закінчується жорстокою битвою, під час якої гинуть Хаген, Кріемгільда та вся її родина.
